Поміж дерев блукає пізня осінь,
Докупи жовте листя зносить.
Ще й вітер їй допомагає -
Траву пожухлу підмітає.
Сумні дерева сонні, голі.
Вони своїй скорились долі:
Лягати спати їм пора,
Бо на порозі вже зима.
А ось калина, хоч без листя,
Причепурилася в намисто:
Червоні грона соковиті
Туманом вранішнім покриті.
Неначе сонечка частинки,
Вина ігристого краплинки,
Ліхтарики яскраві на кущі -
Не згасять їх ні сніг, а ні дощі!
В ці хмурі дні осінні, сірі,
Калина придає надії й віри,
Що осінь пройде а зима розтане,
Прогляне сонце і весна настане.
Дерева оживуть, розкриють листя,
Для суму та жури не буде місця,
Допомогла їм вистоять калина
В оці тяжкі, лихі години.
Уклінно попрошу: "Краса-калино!
Ти ж оберіг для неньки України,
Прохаю: відведи біду, з'єднай країну
В одну щасливую заможнюю родину!"
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542751
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 10.12.2014
автор: цумбуш