Десь під Різдво…

***

Десь  під  Різдво
І,  мабуть,  до  світання
Прийшла  до  мене  Муза.
Гостя  рання
Стояла  на  порозі  без  пальтечка
Мов  пташеня,
Що  впало  із  гніздечка.
Легкий  хітон
Прилип  до  її  тіла,
Брудна  та  мокра
Вся  вона  тремтіла.
Холодна  ліра
На  плечі  повисла,
Померзлі  пальці
Муза  ледве  стисла…
Без  хустки,
В  шкарбанах  на  босу  ногу,
Вона  здолала,  видно,
Неблизьку  дорогу.

Як  після  довгої  
Нестерпної  розлуки,
Богиня  впала
В  мої  теплі  руки
І  мовчки  попросила  обійняти.
Я  обережно,
Наче  квітку  м’яти,
Притис  її  до  серця
І  в  знемозі
Вустами  вуст  торкнувся…
На  морозі
Лице  у  Музи  всохло,
Постаріло
І  тільки  у  очах
Святе  тепло  горіло…
Я  на  руках  
Відніс  її  до  хати  –
Зігріти  чимось  
Чи  почастувати…
З  плеча  богині
Непомітно  впала
Богонатхненна  ліра.
Ніжно  заспівала
Її  струна…  і  стихла.
Те  звучання
Коротке  й  чарівне
І  по  цейдень  нуртує
В  моїй  душі.
Душа  моя  
Чомусь  весь  час  сумує…

Зітхнувши  важко,
В  Музи  я  питаю:
­–  Куди  ти  йдеш?..
Я  чув  ­–  до  мого  краю
Ти  вже  давно  прийшла
І,  що  живеш  у  Ліни…

–  О  люди,  о  поети…
То  хіба  новини!..
Нагрів  би  чаю
Чи  якоїсь  кави.
Лиш  я  –  до  хати,  –
Ти  мерщій  –  про  справи…
Недавно  в  Ліни
То  була  не  я.
Нас,  посестер,  багато.
Муза  я  –  твоя…
А  серед  нас  є  чорні
І  біляві,
Пруткі,  меткі,
Є  дещо  мляві…
Червоні,  жовті…
Навіть  є  блакитні
Та  всі  вони  чужі  тобі.
Окраєць  житній
Я  розділю,  поете  мій,
З  тобою.
Слізьми  він  змочений
Чи  прісною  водою…
Здалеку  я  прийшла,
Бо  ти  повинен  знати,
Що  слави  за  життя
Поету  не  пізнати.
А  хочеш  за  життя
Визнання  заслужити  –
Творити  треба
І  змістовно  жити.
Собі  не  зраджуй.
У  душі  твоїй
Тепла  надміру,
Та  спокусник-змій
На  кожнім  кроці  здобич  вимагає
І  більше  з  тих,
Хто  в  серці  пломінь  має…
Ну,  досить  моє  тіло  зігрівати,
Візьми  цю  ліру  –
Спробуй  щось  зіграти…

…А  вранці  на  столі
Лежали  дивні  квіти
І  поряд  –  лист…
Його  собі  відкрити
І  по  сей  день
Чомусь-таки  вагаюсь…
А  що,  як  в  тім  листі
Злий  вирок  Мусаґетки,
Повчання  жінки  –
Зверхньої  поетки…

…І  як  мені  те  диво  зрозуміти  –
Багато  літ  і  непідвладні  часу,
Щодня  цвітуть
На  підвіконні  квіти  –
Дарунок  милий  гості  із  Парнасу…

Житомир,  2002

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542737
Рубрика: Езотерична лірика
дата надходження 10.12.2014
автор: Марко Кайдаш