сонце встає на світанку.
ти прокидалась о сьомій,
у м'якій, ледь невагомій
ніжності сонного ранку.
я був його тінню й блиском:
нá небі й у твоїх вікнах,
нá щоках, шкірі рук й ліктях.
я був далеко і близько...
десь між зірок і планет
обрієм чáсу закритий.
тá все ж крізь прóстору плити
ти бачиш мій силует.
сонце встає на світанку
й знову тебе пестить, гріє.
я ж бачу тільки у мріях
мóїх обіймів, снів бранку.
ДТХ
08.12.2014
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542278
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.12.2014
автор: Микита Баян