У брата болю так багато,
Що забуваю про свій біль.
Спішить з косою …біснувата:
Встигаю…падаю в кукіль.
Упав без імені, солдатом.
Дивлюся в небо – в склянку часу.
Там крук кружляє. Геть летить.
На мене ще чекає мить!
Ще маю мить одну в запасі –
Ще наболіле відболить!
Чекає воїна матуся.
Чекає воїна «маруся» -
Невірна, вірна – все одно.
Аби ж то цілим повернувся
І не загорнутим в рядно.
Я склянку часу допиваю.
На дні остатків каламуть.
Обов’язок і честь зовуть
Іти на бій. Ще постраждаю –
Мене зірки не обминуть.
Я вже війни не проклинаю –
Прокляв давно!
І не шаную я героїв:
Обов’язок героя – воїн!
А воїн – не герой – гі…но!..
Пори лихої склянку часу
Допив до дна, тоді й збагнув,
Що у житті я помилився:
За рідну землю – з братом бився! –
Чужинець звабив на війну.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541528
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.12.2014
автор: Михайло Нізовцов