Мій рідний Львів-
Ти вавилон із вавилонів,
Ти місто слави галицьких князів,
Красою світ ти переміг, моя любове,
Ти мій могутній, рідний Львів.
Данило Галицький-
Наш князь, як батько рідний,
Народ із постаменту оглядає,
Та вірності у нас усіх,
Так щиро і суворо вимагає.
Шевченко всіх гостей вітає
І Оперний нам двері відкриває,
Там кава пахне звідусіль,
Це ж є мій рідний, незабутній Львів...
На вернісажі витвори людські,
Божественно приваблюють красою:
Де вишиванки,писанки, оздоби чарівні,
Картини дивляться немов живі-
Це наш славетний рідний Львів...
Костел Ельжбети, церква Юра,
Краса, якої не зшукати,
Молитвою зовуть, як в рідний дім
Своїх дітей покличе мати.
Така краса- не має слів,
Бо це і є мій рідний Львів!
З фасадів дивляться обличчя,
Як міфи, як царі-це світ богів-
Одні всміхаються, інші сумні-
Така краса, не має слів,
Це є наш незабутній Львів...
По всюди бачиш вишиванки,
У квітах вулиці та ганки,
Народ веселий, жартівливий,
Бруківка сотнями тих літ,
У пам'яті лишає слід,
Це місто галицьке-це Львів...
Високий Замок- парк тінистий,
Руїнами своїми височить,
Як охоронець наш предвічний,
Покаже незабутній краєвид.
Старі трамваї в юність повертають,
Так зачаровано усіх вітають,
Я так люблю свій рідний Львів,
Що ми бракує навіть слів...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541517
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.12.2014
автор: Леся Утриско