На пероні стояла Душа, в старому потертому пальто і в старих рукавицях. Куталася в потьмянілий від палкого сонця шарф. Стояла спокійно, майже нерухомо, трохи колихаючись від подиху вітру. Дивилась прямо, нічого не думала. А про що вже думати? Коли ти - один. Серед людного перону, ти - один. Для самого себе, ти - один. Ти завжди один.
Десь у тумані виднілись червоні ліхтарі. Голос диктора повідомив, що потяг запізнюється. Душа подумала: "Як завжди". І важко зітхнула.
Подуло холодом з півдня. Листопадило.
"Потяг Щастя - Спокій запізнюється на невизначений термін", - почулось із гучномовця.
А чи приїде взагалі? Знову переплутав колії, повернув не туди, затримався?
Простоявши на пероні дві години, Душа промезла аж до своїх ментальних кісток.
А потяг...потяг так і не прибув...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541179
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.12.2014
автор: Катерина Пташка