Десь чути запах ацетону. Сиджу. За вікном буря.Смішно. Я сама в кімнаті де пахне ацетоном. Шукаю його. Відчайдушно чекаю його дзвінка. Ніби останню надію на порятунок. Вже три роки триває наш роман. А мені хочеться сім'ю , дітей, які бігаючи розбивали посуд, ламали іграшки і ввечері з нетерпінням чекали казки, пухнастого кота який би дряпав диван, чоловіка...мабуть хоча б просто чоловіка, який би був поряд з сім'єю. Таке зачаровуване слово сім’я, особливо тоді коли воно не відноситься до тебе.Знову пахне ацетоном.
Кохання - це банальне слово для мене. для НАС. Ніколи не любили просто були поруч. А тепер чекаю.
Він статистичний чоловік із достатньою зарплатнею. А я просто віддана йому жінка. Зустрічались романтично. Перший рік в нас був рожево-червоний. Другий просто спокійний. Третій - звичка. Ми доповнювали собою в квартирі кожного меблями. Немовби якась річ без якої нам ніяк не обійтись. І коли її не знаходилось поряд приходив відчай і розчарування. Звичний секс, цілунок, сніданок, але скоріш вечеря. Шукаю звідки йде запах ацетону. Закриваю вікно. Проводжу рукою по плечі і знову тиша. Я ніби сіра мишка сиджу в клітці і чекаю свого сиру відчуваючи що ось настане і черга мишоловки.
У нас був графік. Коли робота, дім, прогулянки. Все по-годинам. Ми не впускали хаос в наш світ. Тоді б в нас нічого б не вийшло. Так стверджував він. Ніби вже й не чути запах ацетону. Одягаюсь. Чому? Кофта, шарф....Іду. Поза планом іду гуляти без нього. Чомусь довго їду на маршрутці намагаючись втекти від рідної теплої квартири. По сірому тумані рухаюсь в сторону шоколаду з горіхами. Відчувся запах нікотину. Він ніби заполонив мене. Я не курю, але саме зараз чомусь хочеться. Ні мені не можна, я хочу бути мамою.
Його немає вже третій день, телефон мовчить. Раніше таке теж траплялося і ми ніколи не заповнювали один одного надовго, але всі години були заплановані і розписані, а тепер його немає. Душу роздирає осінь.
Тролейбусна зупинка. Вагітна жінка з посмішкою, вона освітлює цю погода. Щаслива!. Трішки заздрю їй. Хоча ні, я дуже заздрю їй, тому що про таке я можу тільки мріяти а вона все це має. В її руці маленька ручка ще одного маленького життя. Від такої картини серце розривається і хочеться кричати"Боже я теж так хочу!!!". А ось і чоловік, стоїть спиною, статутний принц чорноволосий. Знайома постать, знайомі риси. Раптом я усвідомлюю все і на губах виплива лиш одне питання "А Я?".
Сльоза. Тоді тільки одна сльоза зіпсувала все моє лице.
Тиша. Не чути запаху ацетона. Відчувається запах хлорки. Квіти на столі і білі стіни.
Теплий дім. Пухнаста кішка. В моїх руках уже моє маленьке життя. А чоловік? Мене вистачить на всіх.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541145
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.12.2014
автор: Кінець Вулиці