Я блудив тисячами стежин,
Розбивавсь об холодний вітер,
І так довго в чеканні прожив,
Щоб тебе ось тепер зустріти.
Мені в душу вкидали вужів
Злих пліток і слизьких обманів,
Довго так в невагомості жив.
В забутті, чи в густому тумані.
Досить вже! Застоявсь на межі!
Об бур’ян поколовсь, порізавсь.
І нічого, що довго так жив-
Став міцним, як саме залізо.
Повиймаю із серця ножі.
І пройду крізь шалений вітер
Мабуть я лиш для того і жив,
Щоб у щасті тепер згоріти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541142
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.12.2014
автор: Валентин Довбиш