Катуй мене, печаль! Твоє крило як зброя
мій лоб січе і біла лілія німіє
душі моєї, та, здригаючись, міцніє
душа від злих ударів, завданих тобою.
Розлийся в суть мою, слова гартуй собою,
моєї крові струм у венах хай рідіє,
і поведи мене на кару, без надії, –
на ешафот до себе вічною рабою.
Ти милості не май. Встроми свій спис безжальний!
Я з крові піднімусь, немовби бард печальний –
елегію для твого списа заспіваю.
Моя душа в твоїм співатиме полоні,
а твій удар крилом є зародком у лоні
землі – поезія моя з нього зростає.
Alfonsina Storni
¡Ven dolor!
¡Golpéame, dolor! Tu ala de cuervo
bate sobre mi frente y la azucena
de mi alma estremece, que más buena
me sentiré bajo tu golpe acerbo.
Derrámate en mi ser, ponte en mi verbo,
dilúyete en el cauce de mi vena
y arrástrame impasible a la condena
de atarme a tu cadalso como un siervo.
No tengas compasión. ¡Clava tu dardo!
De la sangre que brote yo haré un bardo
que cantará a tu dardo una elegía.
Mi alma será el cantor y tu aletazo
será el germen caído en el regazo
de la tierra en que brota mi poesía.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541023
Рубрика: Поетичні переклади
дата надходження 02.12.2014
автор: Валерій Яковчук