На дворі знов панує осінь,
Й не загорами вже зима!
Лиш хризантеми,наче впросінь,
Схилили голови біля вікна!
Вклонилась гронами калина,
Мовчазна,наче та стіна,
Мати від щастя сльози лила!
А інша була дуже сумна!
Стріляють Гради,б*ють гармати,
Сиплять снаряди навкруги,
Гинуть невиннії солдати!
Боже врятуй їх від біди!
До матері вернувся син живий,
Прийде у гості з діточками!
А другої-у вічності сумний,
Душа прилине з журавлями!
Хіба просився він на світ,
Щоб із життя піти так рано!
Мов згублено весняний цвіт,
У материнськім серці рана!
І хрест тяжкий,який був твій,
Узяв на плечі і поніс ти щиро,
Життя віддав синочку мій,
Щоб покоління вільно жило!
Не можу я простити біль,
Де серце з болю наче мерзне,
Що кожен син убитий твій,
Уже ніколи не вернеться,
Лиш душа його воскресне!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540825
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.12.2014
автор: Леся Утриско