Я відчинила двері,де зима
Збиралась в гості.Сіла на порозі.
Самотня зовсім,зовсім пресама.
А на очах у неї крихти-сльози.
Не може сонце слізоньки стопить.
Не може вітер їх кудись віднести.
У неї видно серденько болить,
Тому сніги зима надумать плести.
Тому мете дороги і ліси,
Будинки,дні,хвилини,миті,зорі.
А я шукала крапельки роси.
Та їх попили холоди суворі.
Я відчинила двері в змерзлу ніч,
Де ти мене забув і не цілуєш.
Скажи мені тепер:у чому річ?
Почуй мене,почуй...Та ти не чуєш...
Кричу у зиму,вітер я прошу
Стопити мої сльози у сніжинки.
І знов лише тобі вірші пишу...
Де ми з тобою завжди половинки...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540819
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.12.2014
автор: Відочка Вансель