Зотліло небо - неба вицвіла блакить,
Сховалось листя до пори під білим снігом,
І місяць білить світлом став, не золотить,
Не пророкує кригоходу чи відлиги,
Лани поснули - пусто нині у ланах,
Застигли вибухи дерев під небокраєм,
І невловимим рухом посивілий птах
Довкола нас повільно колами кружляє,
Нас огортає присмерк, суне швидко тінь,
Життя, здається, стало сном чужим зловісним,
А в ньому згарища видінь і мерехтінь
Й чужого божевілля логіки залізні,
І зорі дивляться згори - дешевий штиб,
Їм це видовище не вперше, не востаннє,
Як ми гризем надії зачерствілий хліб
І животіємо замерзлим сподіваням,
І зорі знають, й ми дізнаємось слідом,
Що всім і всьому у свій час пора настане,
І всім одним судитись праведним судом,
І крига на ставу, як прийде яр, розтане,
І оберти Землі несуть зимовий час,
І птаство відлітає, щоби повернутись,
І Царство є десь уготоване для нас,
І можна гріх спокутати або забути,
І ще відомо зорям - знає неба глиб,
Що гірше смерті безнадійне сумування -
Тому гризем надії досі черствий хліб
І животіємо замерзлим сподіваням.
2014
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540729
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.12.2014
автор: Максим Тарасівський