[i]Що зробила Україна
Для тебе, Тарасе?
Ти сухим був як пір’їна,
Жив, як булка з маслом?
Як лілеяла, любила,
Що тобі давала?
Ситим паничем зробила,
Чи помордувала?
То чому ж ішов за неї,
Нащо серце краяв,
Свою волю із ріднею
В самоті зоставив?
Все поклав країні в жертву,
Не сховав за душу…
А вона ж твоєї смерті
Все бажала, друже…
Так і зараз люд белькоче:
Нащо Батьківщина?
Вижимає нас, як хоче,
Б’є ножами в спини…
Та я відповім: Громадо,
Хто це з вами робить?
Ті, що брешуть нам у Радах,
Чи, що жито родить?
Те що пахне у кордонах
Золотом і хлібом,
Чи олігархічні морди
Що крадуть у бідних?
Що зоветься «Україна» −
Вічно хитра влада,
Чи домівка наша рідна,
Гори, водоспади?…
Чом постала серед світу,
Царя подарунок?
Або їй хоробрі діти,
Дали порятунок?
Положили свої долі
За святу свободу,
І, здобувши рідну волю,
Подали народу
Змогу далі розвиватись,
Щастя здобувати...
Через терен просувались,
Щоб нащадкам дати
Непохитну врешті й сильну
Нашу Україну,
Щоб опорою служила
Для її дитини.
Це й Тарас казав частенько:
Борітеся, браття,
Захищайте бідну неньку,
Йдіте проти ката…
А ми що? а ми нічого…
На тому й спинились!
Незалежні – слава Богу.
Упс..., чом зажурилась?
Гей, чому не процвітаєш,
Де твоє багатство?
Нас чому не одягаєш?
Дивись, яке панство
Порозводилось довкола,
А ми, наче в наймах...
− Це тому що в вас, панове
Руки по карманах!
Віддали свою країну
Будь−кому в долоні,
Ну а він її в руїну
Розкрада поволі.
Віддали напризволяще
Олігархам клятим,
І говорите, ледаща:
«Нема в тобі правди».
Але є ще люд свідомий
Що боротись прагне,
Поклик серця невгамовний
Лився й на майдані.
З білих скронь стікала кров’ю
Правда непотрібна
Для бандитського розбою
Територій рідних.
Може скаже хтось з громади:
«То чого добились,
Київ перемордували,
До смерті побились?»
- Справа в тому, що для того,
Щоб державу звести
Треба всім нам по одному
Кремінцю принести.
Тоді й будівництво буде,
Будуть результати..
Та не кладуть "цегли" люди…
Тож, за всіх пахати
Одиницям довелося.
Важко працювали...
Та все й краще обійшлося б,
Щоб не заважали!
Йдуть дурні й аполітичні,
Йдуть проти народу.
А чого – самі не знають,
Дали їм наводку…
То й побігли, як овечки −
«Влада вимагає!» −
Справжній президент, до речі,
Чесних не карає...
Будьмо ми хоч із Тарасом,
Проти куль і кийок.
Українці, гайда разом,
Скоро буде вибух!
[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540649
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 01.12.2014
автор: Сніжана Репеченко