Набридлий вітер стогне в полі,
дратує нерви. Дві доби
витягує трагічне соло,
немов од болю чи біди.
Обдер до нитки вишні,грушу,
що золотилися в саду,
вимотує і сили, й душу,
мов накликаючи біду.
Я, перейнявшись його станом,
і спокій втратила, і сон.
Ще й пси сусідські за парканом
все виють, з вітром в унісон...
Ну чим зігріть заклякле серце?
Як скоротати тужну ніч?
... Ех! Вшкварю грамів тридцять... з перцем –
і в кріселко! Там тепла піч
навіє романтичні станси...
Горить до ранку мій торшер,
звучать улюблені романси...
А ти – свисти собі, мон шер*!
.
* мон шер (з франц.) – мій друг
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540312
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.11.2014
автор: Світлана Моренець