Вгору очі мов свердла, проміння рентгену мов
У проханні, шалений борвій щоб нарешті вщух.
Тільки хмарами небо закрилось від молитов
І Святі разом розум всі втратили раптом й слух.
Боронити від тих, хто наносить уже пунктир,
Обертає міста на руїну, на згарище.
Ця земля невситимо голодна, немов упир,
Кров глитатиме й далі, жадаючи ще і ще.
Салютуючи смерті працює прицільно Град —
До страшної естетики бою зір майже звик.
Поповняє статистику, збільшує кількість втрат,
Власним іменем син чийсь єдиний, брат, чоловік.
Коли здасться що край, сумнів битиме попід дих,
Лишать сили, вповзатиме в мозок страху змія,
Встануть душі загиблих попереду ще живих
Гостроколом з примар.
.......................................Там стоятиме і моя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539816
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 27.11.2014
автор: Гетманец А