Наш пікап 73 року котився по безкінечній димчастій дорозі, додаючи дивного ритму мелодії місцевої кантрі співачки, яка нещодавно записала свою дебютну платівку, оминаючи вибоїни пошкодженого асфальту й шумлячи, наче нестримний паровоз, який із пекельним задоволенням злягається з рельсами. Ми з Люком вже годину їхали мовчки, ніби ображені женатики, які після чергової сварки гордовито мовчать й граються в ігри «Хто слабший?». Визначити хто переможець, а хто переможений взагалі нереально, адже піддавались емоціям завжди пропорційно, чітко по графіку, окреслених особливою датою. При кожному конфлікті поводили себе наполовину як герої, наполовину як ідіоти, що майстерно перевершувало гру оскароносних акторів. І всі ці непотрібні правила й зайві слова метеоритом падали до наших ніг, бо щоразу піддавались сердешним почуттям, відмикаючи покої любовних палаців.
Різко затормозивши й відверто психанув, Люк різко знайшов мої губи палкими вустами, впився в них так жадно й власно, мов востаннє, щоб вдосталь насититись їх малиновим смаком, втамувати тваринний порив, дике бажання заволодіти й тілом, й душею, збавити паранормальний магнетизм, який зводить усі механізми, виводить з ладу логіку та руйнує нервові клітини, мов карточний будинок в руках невмілого фокусника. Я підставила йому шию, оголила частину тендітного дівочого плеча: прохолодна шкіра тут ніжніша за китайський шовк, солодша за французький десерт, приємніша за тайський масаж, бажаніша, ніж пляшка води у 40-градусну спеку в Єгипті. Він не обіймав мене, не торкався руками, але я відчувала, що не розв’язати головоломку між нами, тому потягнулась за ним, вустами до вуст, після чого Люк відкинувся на спинку сидіння і, мов здобич, заманив до себе на груди. Моя рука обвила його шию, тремтливі пальці погрузли у волоссі, мов у копиці з сіном, а долоня другої руки поважно лягла на блідувату шкіру у горла. Одною рукою він почав розстібати довгий ряд ґудзиків на новому платті, стягнув рукава із слухняних рук, холодними пальцями провів по спині, від чого табуном забігали дикі неприборкані мурахи та напряглися кінчики грудей. Він ковзнув колючою щокою нижче по ніжному лелійному тілі в сліпій, нездоланній тязі, і, нарешті, губи знайшли бажану точку стояння, де зімкнулися навколо тугої грудочки плоті. Торкнувся його кінчиком язика, з болісною радістю втиснув долоні у спину, від чого я вигнулась, мов кокетлива кішка, між поцілунками знову і знову, як немовля, припадав вустами до жіночих грудей... Одвічна тяга, момент насолоди, краху гордості та принципів, ейфорії та земного задоволення. Ах, до чого ж добре, добре, добре-е-е! Люк підняв свій стривожений погляд, глянув на мене, ніби питаючи дозволу, після чого вдячно поцілував й тяжко зітхнув. І як кажуть: [i]«Той хто рве твої струни, той падає від твоїх мелодій…».
[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539675
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.11.2014
автор: Незайманий займенник