У вінок золотий барвінкової мови
я вплітаю своє непомітне ім’я.
[i]Пригорнувшись душею до рідного слова,[/i]
я з тобою – одне, Україно моя.
Ми з тобою у радості будня і свята,
і в печалі минулих негод і біди.
Ми з тобою у гніві на зрадника-брата
і у траурний час ми з тобою завжди.
Ми об’єднані Божою силою духу.
Ти ніколи не будеш на світі одна.
Не одну ми долали руїну й розруху.
Не зупинить і нині убивча війна.
І якщо мою хату за «Рашу радную»
буде знову топтати її черевик,
я і [i]вік золотий[/i] у душі замурую
і із серця я вирву зміїний язик.
І не буде у хаті у рідної неньки
ні тяжкої біди, ні печальних думок,
а на покуті буде буквар і Шевченко –
одесную Месії наш віщий Пророк.
Україно моя, переможемо знову
і орду, і диявола, і москаля.
І допоки у небі кружляє Земля,
я до тебе іду і в синівській любові
[i]пригортаюсь душею до рідного слова,[/i]
як до серця матусі її немовля.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539407
Рубрика: Поетичні маніфести
дата надходження 25.11.2014
автор: I.Teрен