Самотні кроки воскресили тишу.
Вона прокинулась беззвучно, як завжди,
А він для неї знову щось залишив,
Лиш подивитися, сказав, прийди.
Зі спальні вона вийшла непомітно,
Ходила, та ніхто не помічав,
А марево думок літало й зникло.
Сліпий художник враз творить почав.
На полотні з’явився контур серця,
Червоні плями пензлик малював.
Та тиша здивувалась і відверто
Сказала, що цей майстер не кохав.
Музичні інструменти всі на світі
Зібрав у себе гордий музикант.
Він свої твори грав лише еліті,
Маестро всі цінили за талант.
В його руках, мов флейта ожила,
Він грав з таким натхненням і бажанням.
І дивну музику, що полилась
Назвав митець – «Мелодія кохання».
Сказала тиша: «Передати хочеш,
Ти те, чого у серці ще не мав.
Якщо любов свою зіграти можеш,
То ти її в житті не відчував».
Вона пішла, її несла все далі
Цікавість, що неждано ожила.
Забулись враз і смуток, і печалі,
Вона в полоні хитрості була.
Зустріла на шляху своїм акторів.
Костюми, грим, лиш глядачів нема.
Закоханих - обрали собі ролі,
І тиша зупинилася німа…
Слова кохання, погляди відверті,
Легкий рум’янець, щирість, блиск очей.
І змога за коханого померти –
Не показать артистам цих речей.
Дивилась тиша довго, потім встала.
Сказала їм такі вона слова:
«Ти не любив, а ти ще не кохала,
Якщо зіграть хотіли почуття!»
Вона ішла по совісті дорозі,
Засмучена побаченим усім.
«Ніхто кохать по-справжньому не в змозі» -
Подумала й зустріла майстра рим.
Захоплений натхненням він творив.
Хоч не відомо, що він відчував.
І тишу здивувати захотів,
Й довести їй, що він таки кохав.
Він сів зручніше і почав читати
Свій вірш чудовий. Слухала вона.
Не довго думаючи, що йому сказати,
Так просто встала. Встала і пішла.
В її очах було розчарування,
Ураз почула звуки неземні.
Це був співак, співав він про кохання,
Так гарно і казково, наче в сні.
А тиша слухала і розуміла,
Що це лиш ноти і пусті слова.
Якби кохав, то пісня мала б крила,
А в нього вона мертва, нежива.
Вже тиша підійшла до тих дверей,
Де смуток їй дарунок обіцяв.
Казав, не даруватиме речей,
То буде доказ, що її кохав.
У тиші зникли почуття й бажання,
Бо думала, дрібниці будуть знов…
То були справжні докази кохання:
Лежало серце, з нього ллється кров…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=53933
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 09.01.2008
автор: ІллюZія