[i]« Я тибе хачу...»[/i]
Фразеологізм азіата
[i]І хто ті азіати?[/i] – я питаю.
Оті, що нині у сирій землі
удобрюють поля чужого краю?
І риторичну відповідь чекаю, –
[i]це барани на м’ясо у Кремлі?[/i]
Це найманці-опричники у хунті
великого єдиного царя –
запеклі, ненажерні, «довбануті»
заради інтересів Ліліпуті,
якому все уже – до ліхтаря.
Орда злочинців хоче Україну
у жертву мракобісу-палачу.
У Чуркістані хочуть половину:
сакраментально, – [i]«я тибэ хачу…»[/i]
Московії усе не вистачає
«своєї» Ялти і чужих портів,
горілки, хліба й сала, баранів,
і золота, і срібла... І до чаю
із хати, саклі, юрти, пекла, раю –
з чужих комір усе собі у хлів.
Як мачуха – така собі добренька
усе печеться хрипло за рідню,
гладенько стелить дітям западню –
все обіцяє цяцянки дурненьким,
а далі бійню, а тоді – війну.
І верх бере бараняча натура
уже невиліковного совка.
Чурбаняча кремлівська кон’юнктура
ґвалтує і раба, і кріпака.
І ось каптан від Чуркіна чурба́ну –
гуманітарний, нібито, конвой:
і [i]аж два О,[/i] і свіжа сіль на рани,
і подарунок підданим тирана –
аж [i]два на сто[/i] дубовий аналой.
І ось уже й війна гуманітарна,
яку веде велике ВеВе Пу
«за Україну». Гляньте на екрани.
Напевне – це Велика Вітчизняна,
а щодо Пу, воно і в Раші Пу.
Але Росія наче і не чула.
Зловіща тінь окутує минуле...
Сокирою замахується кат,
аби вона полегшено зітхнула,
що голову у меншого зітнула,
аби упився кров’ю старший брат.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539256
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 24.11.2014
автор: I.Teрен