За вікном

 За  вікном

За  вікном  Зима  лютує,
Брат  Мороз  аж  тріскотить.
Що  для  їх  маленькі  люди?
Хай  вдягаються  тепліше.

Лиш  блищить  холодне  сонце
В  небі,  як  червоний  м’яч.
Бачу  я  через  віконце
У  снігу  ялинок  ряд.

У  весільних  всі  нарядах:
Є  фата  і  кожушок.
Тих  красунь  зелених  завжди
В  срібло  зодягнув  сніжок.

Знизу  видно  годівничку,
Наче  гойдалка  вісить.
Там  малесенька  синичка
Попоїла  і  сидить.

Вітер  і  мороз  завзято
За  пташину  узялись.
У  затишок  їй  втікати
Треба  звідси  поскорій.

Тільки  думка  промайнула,
Як  синичка  в  ту  же  мить
Крилами  уверх  змахнула
І  ось  поруч  вже  сидить.

Лише  скло  нас  розділяє,
Але  різні  в  нас  світи.
Не  пущу  тебе  в  палату
Хоч  ти  й  змерзла,  не  проси.

Пильно  заглядає  в  шибку,
Прислухається  до  слів.
Знала  б  ти,  моя  синичко,
Як  я  вибилася  з  сил.

Бачиш,  я  сиджу  у  масці,
Пахнуть  ліки  навкруги.
Нам  з  тобою,  люба  пташко,
Щоб  дожити  до  весни.
Тож  лети,  лети,  я  прошу,
У  садочок,  чи  у  ліс.
Підлікуюся,  ще  зможу
Твій  почути  гарний  спів.

Рясно  так  котились  сльози
По  щоках,  як  той  горох.
Душу  змучену  дівочу
Розумів  один  лиш  Бог.

За  вікном  зима  лютує
І  мороз  аж  тріскотить.
У  палаті  онкохвора
Дівчина  давно  лежить.
                     04.02.2013

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538794
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 22.11.2014
автор: Олексій Благослов