[b]Р[/b]озквітла ніжна квітка почуттів,
[b]О[/b]кроплена росою чистою.
[b]З[/b]авмерло серденько, забракло слів,
[b]К[/b]оли почула, як висвистують
[b]В[/b] гаю над річечкою солов"ї
[b]І[/b] тишу обривають тьохканням.
[b]Т[/b]ак захотілося в ту мить мені
[b]Л[/b]ише, щоб всі були закохані.
[b]А [/b]ніч зірки так щедро розсипа,
[b]Н[/b]емов не буде ночі іншої.
[b]І[/b], може, правда, що любов сліпа,
[b]Ж[/b]иття без неї - муки гіршої
[b]Н[/b]е можна уявити. Пустота
[b]А[/b] ще - безвихідь. Серце крається.
[b]К[/b]охання серцю, як жива вода,
[b]В[/b]оно з ним сили набирається.
[b]І[/b] вже по-іншому ми живемо,
[b]Т[/b]ому що світ інакше бачимо.
[b]К[/b]охання, як дарунок нам дано,
[b]А[/b] ми з ним і сміЄмось, й плачемо.
[b]П[/b]рекрасна, ніжна квітка почуттів -
[b]О[/b]дне з чудес, якому віримо.
[b]Ч[/b]екаємо, питаємо у снів,
[b]У[/b] день який його зустрінемо.
[b]Т[/b]а якби там не сталося в житті,
[b]Т[/b]воє кохання не заблудеться.
[b]І[/b] буде в радості і у біді
[b]В[/b]оно з тобою й щастя збудеться.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538670
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.11.2014
автор: Радченко