Пізно...
Не те, що у голос свинячий...
Вдався до втечі промінчик тремтячий.
Нишпорить містом твій запал юначий.
Блима судомно ліхтарик терплячий...
Пізно латати розхрістану душу.
Грізно...
Не те, щоб шкала дев'ять балів...
Сонними мушлями панських кварталів
Вештає мавка твоїх ідеалів.
Барні стільці завели фестивалів...
Грізно я стратила Вчора, бо мушу.
Кволо...
Не те, щоб несила висіти...
Зморені слізно зіниць малахіти.
Залишки серця смакують терміти.
П'ють поодинці колишні магніти.
Кволо думкам, що літати не вчились.
Голо...
Не те, що пустеля тюремна...
Возить по колу тварючка підземна.
І плодоносить гріхами об'ємна
Зона поважного люду таємна.
Голо у долі... І ґрати лишились.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538171
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.11.2014
автор: Бариловська