Музи поезії, та Боги,
Що на Олімпі п’ють нектар,
Мені не дали ще нічого,
Щоб радував до віршів дар.
Що не напишу, - моїм близьким
Душевне слово як бальзам.
Читають… хвалять… тільки зиску
Від того бачити не нам.
Тож бідний я, немов та миша,
Що в церкві нищечком гризе.
Натхнення ангел в мою тишу
Вже не влітає, а… повзе.
Повзе, немов плазун лускатий,
Немовби крила відняло.
Йому не хочеться літати
Туди, де стіл мій небагатий,
Де гучним свято не було.
Мабуть, бенкету вже й не бути
Тай з чого б це?! Які дива?
Нехай римовані слова,
Тож їх повсюди можна чути!
Коли ж не можу промовчать
Та ніжно про любов співаю,
В ту мить про шлунок забуваю.
(Опісля буде він бурчать!)
Нехай бурчить, коли ледащо,
Коли не вміє заробить.
Не зміг навчитися так жить,
Щоб гроші сипались нізащо!
2014-11-07
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537978
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 19.11.2014
автор: dovgiy