Стежки заросли чагарниками та бур’янами
Холодне серце не годиться, навіть на корм
Під шкірою сплітаються гадюки, і кусаються
Щоночі пускаючи венами лімфу і згуслу кров.
Кліщі добрались до мозку, в еміграції пам’ять
Щоденні укуси безсмертя тривалістю в подих
Відмий кров з черевик, приший назад палець
І біжи щодуху, поки із тебе не вибили дух.
Самотності немає у світі нікнеймів і аватарок
Фейкових почутів і до болю оголених нервів
Молися щодень, обдурюй себе, читай мантри,
Тобі далеко до бога, а богу начхати на тебе.
GPS дало збій, розкинь на стіл порепані карти
Метелики, прибиті на цвяшки, вже не літають
Поцілуй руки, що витягли тебе із самого пекла
Ці тендітні руки тебе назад туди ж і доправлять.
Слабаки звинувачують у своїх вчинках пристрасть
Їм бракує сили волі, невідоме поняття слова честі
Челядь, роззявивши роти слухає чумного пастора,
Який з автоматом в руках оповідає про людяність.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537893
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.11.2014
автор: Сабріна