Мої спогади злом обвіяні, твої зустрічі радістю зіткані.
Ми з тобою давно на відстані, заколисую в пам’яті відліки,
тих останніх травневих днів…
Ти провалюєшся у сон як під кригу, встановлюєш правила,
проповідуєш істину. Серце глухне від того що солодко,
я відчиняю двері в кімнату, ти тривожно спиш, спина зігнута серпом,
відчинене вікно, твоя постіль кольору перестиглої чорної
смородини наповнена ранковим холодом.
Твої руки мною ціловані, твої губи мною заковані,
твої очі мною фарбовані, твоє тіло мною цитоване.
Я писала на ньому кожного вечора своїми нігтями – ставила автографи,
викарбовувала знаки, нотувала числа,
фарбувала у багряно-сині плями місця теплотою рук.
Пахнеш грейпфрутом і м’ятою, жіночими парфумами в перемішку з димом,
шматками ягід, які я на тебе розсипала, щоб тільки ними й дихати.
Я люблю тебе до паралічу, до бездихання,
до останньої краплі в океані, до останньої появи сонця.
Мої судини тобою плетені, моє серце тобою ліковане,
мої руки тобою гріті, моя душа тобою наповнена.
Під ногами бите скло, руки сині від холоду, закарбовані нотним ключем,
на тілі молочно-білий атлас, скроні вишнево-малинові,
оживлені твоїм поглядом, спи мій хороший, ми заснемо сьогодні грішними….
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537881
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.11.2014
автор: Yulia Fobia