Поснуло все. Лиш Темрява не спить.
Вона домашні одягає капці
І варить каву з мудрості століть…
Муркоче тиша нишком на канапці…
Покликавши придворних світляків,
Вона таємну розгортає книжку -
І оживають мертві сторінки,
Вдягають фраки, шалики, манішки.
Іде похмурий Гамлет у журбі.
(Життям безцінним заплатив за смерть він!)
Офелія, ще трохи не в собі…
(Коханням знехтувать, народженим на небі!)
А Дон Кіхот вже пішки йде, без лат…
(Дивак! Він думав врятувать плебеїв!)
Годинник мірно лічить кроків такт
В почесній варті мрійника Морфея…
І, мудрості підсипавши у сни,
Згасивши світляків, неначе свічку,
Колише Темрява майбутні диво-дні,
Співає тиша нишком у запІчку…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537558
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.11.2014
автор: ptaha