Я вийду із себе і просто піду в нікудИ…
Так легко і дивно: мене не обмежує тіло.
В повітрі розсиплю свої нереальні сліди –
Їх вітер підхопить і дасть, як надію, їм крила.
І я – вже не я, розчинюсь у краплині малій,
На струнах луни, мов на арфі Еола, зіграю…
І десь загублюсь… І позбудусь химерних надій…
І раптом замерзну, … і випити схочеться чаю.
І я повернусь, і зніму павутиння думок
Із шибок сумних – і вони усміхнуться свічками.
Я вип'ю утоми терпкий і солодкий ковток,
І знов стерегтиме мене, мов злочинницю, пам'ять…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537256
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.11.2014
автор: ptaha