[i]« Лицом к лицу лица не увидать…»[/i]
С. Єсенін
Не тужу́ за калиною в лузі,
за копицями із осоки.
Не жалію, що ми тільки друзі.
Так простіше у наші роки:
забувати минуле безжурно,
поки руку тримає рука,
цілувати обличчя задурно
і прощатись бездумно, – [i]пока.[/i]
Оминали ми всі попелища,
а піймала одна западня,
що у мене далекі – найближчі,
а тебе опікає рідня.
Не один я такий одинокий,
що від цього аж душу звело.
Розміняємо осінь на роки.
Все минає, чого не було.
І забудеться мила-жадана
і наврочена доля чужа,
поки ріже усе без ножа –
і неждане, і обітоване,
та, що вміє торкатися рани,
від якої яріє душа.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536872
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.11.2014
автор: I.Teрен