Наснилася віхола – панна в лілейнім плащі.
Пробіглася полем, засипавши зимного пуху
Судомною втіхою, ніби вона ні причім
Намела під ноги й за овид гайнула щодуху.
Морозний світанок з-під вій розсипає зірки,
У світлій піжамі півсонно блукає стежками.
Босоніж по кризі до берега і навпаки
Вертає до хати накоханий білими снами.
О віхоло-панно, прошу, не тривож листопад,
Не сійся югою у сни золотаво-бентежні.
Від цього щаслива, чи може тобі невпопад,
Що листя на гіллі завмерло, немовби на стержні?
Моя білокоса терпка, як торішнє вино,
Не можу не пити твою перламутрову смуту.
Тебе не чекала, повір, та люблю все одно.
Крізь перші морози на мить повернути б…
Осінь…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536457
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.11.2014
автор: Леся Shmigelska