Мовчанка рятує вуста,
Які обгоріли п’яними годинами
На кінчиках вуст спочивають сонні слова,
Що безкінечно морять себе голодом тиші.
Я врятувала тебе, моя шалена доле,
А ти повернулася до мене спиною,
Торкаючись мене своїм довгим волоссям,
Пофарбованим у колір самотності.
Розмалювала собі зіниці прозорою меланхолією,
Тепер в її очах завжди буде залишатися порожнеча.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536252
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 11.11.2014
автор: Юлія Довбня