«Боже ж мій Боже, Святий Миколаю!
Зглянься на мене, серцем благаю!
Ти ж найдобріший серед святих…» -
Важко зітхнула і голос затих.
Свічка тріщить від гіркої сльози,
Світлом кидає на образи.
Руки зімкнула, губи бліді:
«Святий Чудотворцю, не лишай у біді!
Дай нам прозріння. Чим согрішили?
Чом своїх внуків кладем у могили.
Невже, Миколаю, в тім наша вина,
Що в долю дітей увірвалась війна?
А може тоді, ще в Голодомор,
Коли все вивозили з наших комор,
В безсиллі ми пухли, тихо вмирали
Та слова лихого катам не казали?
Змирились з тим лихом, пристосувались
І дружно радянський союз будували.
На БАМ у Сибір, хоч до чорта на роги.
Для нас всі тоді «відкривались» дороги.
З села українського молодь тікала,
А мова співуча немодною стала.
Стирали історію нашу і віру,
А ми заробляли на нову квартиру.
Син батька стидався і рідної хати,
Забули пісні, що співала нам мати,
Великдень суботниками замінили,
Нехрещені партії вірно служили.
Ми в чергах постійних ростили дітей.
Пишалися: Бачте, вчимо без грошей.
В той час ми тобі не писали листи,
На діда Мороза чекали... Прости…
Прости нам провини усі, що ми мали.
Ми крали, пили, від абортів вмирали.
В пошані у нас тоді був бюрократ.
Шукати навчились «знайомства» і «блат».
Отак дожилися , що стали ніхто.
Керує країною цирк - шапіто.
Сусіди нам пишуть історію, мову,
А ми мовчимо і терпимо знову.
Та кров не вода, що у жилах тече.
Від свого нікуди , ніхто не втече.
Ні думка, ні воля, ні слава дідів
Не ділись ніде… Якби хто не хотів.
Вона, як джерельце пробилась в онуках.
Тепер їм сердешним виборювать в муках
Свою Україну! Молю, Миколай!
Будь з ними і їм допомагай.
10 листопада 2014
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536051
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 10.11.2014
автор: Dixi