Зводить з розуму Божевілля,
Забирає, поволі життя...
І повільно входить похмілля,
Лише, Ніч дарує забуття...
І тихо, вже чути шелест, крил
Витає в небі, в зорях, янгол...
Ще, трохи щастя до вітрил,
Мого кохання, ніжний символ...
Веде мене, крізь рай і пекло,
На зорі, нового століття...
Кохання веде бій запекло,
Смуток щастя - дивне суцвіття...
Йде, летить, життєвий, маскарад,
Повсякчас міняє ролі...
У серці самотній листопад,
Осінь, змінює паролі...
Перша спроба моя - невпопад,
Та нехай, в житті буває...
Навести у думках своїх лад,
Я вірю вона, програє...
Пізнавши рай, пізнавши пекло,
Пізнавши, долю примхливо...
Покохаю, тебе запекло,
Моя, музо жартівливо...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535864
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.11.2014
автор: Валерій Кець