Наш світ покрився інієм, та й досі не замерз,
Миттєвості з століттями утворюють злиття,
Блищать на горизонті, виринаючи з небес,
Баркаси й каравелли, що пливуть у небуття,
Життя з казок наблизиться до міфів та легенд,
І діти наші дії вже лічитимуть в роках,
Колись ми цінуватимемо старості момент,
Рахуючи історії епохи у думках,
Чи варто нашу пристрасть наближати до гріхів?
Нема в людській свободі коридору для в'язниць,
Щоб потім твоє радісне й цнотливе "я хотів",
Не стало серед тиші "я не можу" силоміць,
Ми створюємо з злетів та падінь усе життя,
І кожен день ми терпимо візит метрових хвиль,
Збудовані нові Єрусалими у серцях,
Написаний давно у голові новий Псалтир,
Свіча згорить, вогонь би і сто років ще горів,
Стежки віків до істини людей завжди вели,
Як жаль, що ми обмежені ярмом своїх років,
Як радісно, що в світі ми живемо взагалі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535763
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 09.11.2014
автор: VDMK