Душі людські Як осінні листя
Падають в темний колодязь «Ніщо».
[i](Шон Маклех)[/i]
Все упованіє моє
На Тебе, мій пресвітлий раю,
На милосердіє Твоє,
Все упованіє моє…
[i](Тарас Шевченко)
[/i]
Колись давно - до заграви
Я бачив білу тінь:
Біля мене порпався невідомий,
лампи ліхтаря засліплювали
І показували безодню чорного озера,
А позаду стояв Хтось світлий,
І тінь його була білою...
Мені приємно було відчувати Його...
"Хто там - позаду?" -
спитав я невідомого.
"То лише лампа!" -
сказав невідомий.
"А тінь же така біла..."
"То Його тінь!.."
І я поплив у темінь озера,
Щоб через біль і страждання
Пізнати себе…
Це було так давно -
До червоної заграви...
Сьогодні червона заграва
Кидає всіх у глибочінь чорного озера
І лише біла тінь
Близь берегів
Серед туману буття
Береже світло душ наших
07.11.2014 року
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535482
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.11.2014
автор: Grigory