Місто трошки вмирає, і я – зголоднілий вовк –
Вигризаю його пісні пересоленими губами.
Осінь зриває з тіла набридлий пожовклий шовк
І шаріється ніжно, оголена і тремтяча.
У її очах тихий вальс, що вранці замовк,
Відлітає у вирій нечитаними листами.
Плачуть груди з тисячі айстрових пелюсток,
І рожеві пелюстки вуст опадають з плачем.
Найпотужніший м’яз розірвано, і з передсердь
Багряніє потік, заливаючи стомлені шибки.
Все хутчіш і хутчіш вітер носить вулиці напівстерті.
Я лягаю в руки маестро – шляхетно, неначе скрипка,
І ми граємо танго смерті.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535008
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 06.11.2014
автор: Леся Kürbis