[b]То, може, це насправді тільки сон?
Тотальне марево пророщує неспокій,
І з ночі в день, мільйоном за мільйон,
Всі люди бачать сон жорстокий,
Як наші хлопці гинуть на війні,
Покинуті напризволяще, просто неба,
Немає порятунку, тільки крики: «Ні!
Вогонь не відкривати, хоч і є потреба!»
Безкарність генералів, вгодована пиха,
Вони жирують у людські подобі,
Яке ж їм діло що нема числа
Усім жінкам, які в сльозах, в жалобі.
Брехлива совість спростовує жахи,
Вона одвіку молиться на владу,
Вона хоронить кожен день гріхи,
Тим, хто за гроші зголосивсь на зраду.
Ще досі спиш? То значить – ти помер!
Смердить та правда що тобі скормили!
На вулиці валютній, де будинок із химер,
Десь там твою свідомість схоронили.[/b]
[img][/img]
© Юрій Прокопенко.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534907
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.11.2014
автор: Юрій Прокопенко