Оскільки день веде Венери сяйний зов,
Оскільки знов спішить до мене цвіт надій
На поклики благань моїх і молитов,
Оскільки щастя знов йде жить в душі моїй –
Кінець тепер усім сумним моїм думкам,
Кінець для снів страшних, безумних, ах! кінець
Насмішкам болісним і стисненим губам
І всім словам пустим, бездушним наче мрець.
Позаду стиск долонь і гніву відчуття
На стрічних брехунів і їх дурні слова;
Позаду злоби шал, позаду забуття,
Яке шукаємо в огидності питва!
Тому бажаю я, щоб Образ не погас –
В глибоку ніч мою ніс промені святі
Кохання вічного й простого водночас,
В приємних посмішках і в щирій доброті.
Бажаю я іти з цим світочем в очах
І вами веденим – рука тремтить в руці,
Ступати прямо, хоч стежини у мохах
Чи путь покрили нам дошкульні камінці.
Так, хочу прямо йти, спокійно, по Житті,
Туди, куди веде нас доля без журби,
Залишу заздрість я і жаль у забутті –
Щасливим буде труд і світло боротьби.
Я довгу путь собі полегшити посмів
Піснями щирими й сказав собі: «Співай!»,
Якщо ж вона без зла підхопить цей мотив,
Не хочу я тоді для себе інший Рай.
Paul Verlaine
Puisque l’aube grandit, puisque voici l’aurore
Puisque l’aube grandit, puisque voici l’aurore,
Puisque, après m’avoir fui longtemps, l’espoir veut bien
Revoler devers moi qui l’appelle et l’implore,
Puisque tout ce bonheur veut bien être le mien,
C’en est fait à présent des funestes pensées,
C’en est fait des mauvais rêves, ah ! c’en est fait
Surtout de l’ironie et des lèvres pincées
Et des mots où l’esprit sans l’âme triomphait.
Arrière aussi les poings crispés et la colère
A propos des méchants et des sots rencontrés ;
Arrière la rancune abominable ! arrière
L’oubli qu’on cherche en des breuvages exécrés !
Car je veux, maintenant qu’un Être de lumière
A dans ma nuit profonde émis cette clarté
D’une amour à la fois immortelle et première,
De par la grâce, le sourire et la bonté,
Je veux, guidé par vous, beaux yeux aux flammes douces,
Par toi conduit, ô main où tremblera ma main,
Marcher droit, que ce soit par des sentiers de mousses
Ou que rocs et cailloux encombrent le chemin ;
Oui, je veux marcher droit et calme dans la Vie,
Vers le but où le sort dirigera mes pas,
Sans violence, sans remords et sans envie.
Ce sera le devoir heureux aux gais combats.
Et comme, pour bercer les lenteurs de la route,
Je chanterai des airs ingénus, je me dis
Qu’elle m’écoutera sans déplaisir sans doute ;
Et vraiment je ne veux pas d’autre Paradis.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534512
Рубрика: Поетичні переклади
дата надходження 03.11.2014
автор: Валерій Яковчук