Ріка-ти дзеркало душі моєї!
Погляну я і бачу в ній себе.
Бува коли дивлюся я у неї,
Вона мені хоч вісточку несе.
Розповіла про скелі, що стіною
Стоять, ховаючи її від зла.
І розказала, як понад водою
Душа народу з мертвих ожила.
Як справдились даремнії надії,
Як кущ давно помер, і ось розцвів.
Розповіла про ті людськії мрії,
Що межі знали, хоч не мали цін.
Там кожну крихту хліба цінували,
Там виростили кожен колосок,
Все сіяли,,а потім все збирали
І так жили, жили поміж дібров.
Ти розкажи, ріка, мені про щастя,
Ти про людські надії розкажи
І про кожнісіньке найдивніше латаття,
Що є, й колись було на цій землі.
Ріка-ти дзеркало душі моєї.
Ти висохла і знову ось течеш.
Навчи нас так обходитись із смертю:
Хвилину,як помер,і знов живеш.
2003p.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534347
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 03.11.2014
автор: diadiva