Я особистість! Це звучить зухвало…
Буденність сіра не зламає мій політ.
Мені для щастя мрії мало,
Побачити я хочу цілий світ!
Побачити через книжки і пісню…
Полинути до сили джерела,
Що напуває нас водою істин,
Де сила правди й волі не мала!
На ниві права істину шукаю:
В судах, в науці, просто у житті.
До купи я знання усі збираю ˗
Топчу стежки, але чомусь не ті…
З добром прийдеш, із миром в своїм серці -
Гармонія не треба воякам…
Коли чиїсь долоні в гострім перці,
До меду, не доречно тим рукам.
Чому бувають люди, наче звірі?
Бажають розірвати на шматки…
Цінують не по правді й вірі,
А вірять тому, що дали їм їх роки.
Чому, коли тримаєш в серці світло
І хочеш, щоб любов жила в душі,
Щоб все навколо мов весною квітло,
Знайдеться той, хто скаже: «Залиши!!!
Навіщо нам така весна і радість?
Навіщо щастя, віра і любов???
Нехай панує в світі зрада, заздрість –
Зручніше мати арсенал «рабов».
Вони тобі за гріш-копійку
Весни ілюзію зимою принесуть…»
І так стає на серці гірко…
Але думки мене у кращий світ несуть!!!
Не спинні мрії – у думках літаю,
Але буденність таки тягне до землі.
Але не здамся!!! Сили маю!!!
І плани маю не малі!!!
© Віра Дутчак, 31.10.2014 р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533808
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 31.10.2014
автор: Віра Дутчак