Ті чайки , що могли над нами літати, давно вже в теплих краях..
Та це байдуже.
Ми з тобою в обіймах Дністра, перезимовуєм наші холоди вдвох.
Ми тримаєм один одного , ніби рука в руці 5 днів на тиждень, хоч і між нами 200 кілометрів, Всі решту днів без «ніби».
Той холод, що сквозить з щілин, закриємо дводенним щастям суботи та неділі.
Ми не змогли ідеально утеплити їх вже 3 осінь,та ще все попереду.
Це тому іноді протяг проходить по ногам..По ногам,а може й серці.
Та й це зараз байдуже.
Нас двоє.
Якщо звісно незважати на цю енну кількість людей,які чомусь живуть у нашому з тобою світі, і ходять поруч.
Нас двоє.
Ми повільно пливемо по Дністру, Моїм волоссям грається вітер, а ти знов з усмішкою намагаєшся зробити з моєї зачіски хоч щось подібне до нормальної.
Мою талію огортають твої сильні руки з такою ніжністю, ніби ти щодня береш уроки у дітей. Ми на носі катера, і одразу чомусь згадався Титанік..
Може й ми колись потонемо, але ще далеко не зараз Тепло, спокійно , любимо.
Нас двоє.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533614
Рубрика: Лірика
дата надходження 31.10.2014
автор: Тейсі