Ти навчив мене спілкуватися не банально,
а так, наче тобі думки перевернули і витрясли на асфальт помирати.
І дарма, що в моїй просторо-пустинній кімнаті ліжко двоспальне
Так мені тісніше в ньому без тебе, і важче набагато у снах відлітати.
Не звертай уваги якщо я писатиму надто щиро.
Я так хотіла відчути на тілі дотики твого теплого літа!
Натомість - вмиваюсь поглядом осені жахливо-сірим
і так невимовно чекаю натхнення, яке потім не знатиму куди діти.
Геть, як нещасні поети нещадно палили свої душі,
як страждали за дамами серця без розбору - кохання чи потяг -
я спалюю спогади з наших минулих, адекватні й не дуже,
купуючи квиток, не до тебе, в одну сторону на останній потяг...
Так, як ніколи досі, не відчувала тиші навколо. Просто
прислухаюсь до кожного фальшивого поштовху всередині кімнати.
Знаєш, ти потрібен постійно, нестерпно буквально, гостро
Ліжко двоспальне достатньо ж втомилось лише мене зігрівати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533610
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.10.2014
автор: тепла осінь