Не спиш? Поговори зі мною,
мені вже так набридло жити в самоті,
вже осінь землю всипала красою,
а біля мене люди все не ті й не ті...
І це уже хвороба, ота слабість
так невигойно сумувати в темноті,
забути про душі своєї жвавість,
і назавжди залишитись у темноті...
Тебе усе нема, нема й не буде,
а я усе надіюсь і чекаю змін,
на рану сиплять сіль прокляті люди,
головний біль , і вже безсилий анальгін..
Згадаю, нас було лиш двоє..,
і чули ми лиш стукіт двох сердець,
так глибоко я дихала тобою,
всі " проти" ми зводили на нівець...
але тебе нема, нема й не буде,
та я вже не надіюсь, й не чекаю змін,
на рану сиплять сіль прокляті люди
головний біль і вже безсилий анльгін.
а ми з тобою ми давно не люди..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533595
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.10.2014
автор: Incredible