В той день мене не стало... так, одразу.
І біль порвала душу на шматки.
Ні, це була ні біль і не образа,
Це ніби обірвались пелюстки.
І не хотілось плакати, чи вити,
А просто щезнути, сховатись, утекти.
Від всіх, від всього взяти й зачинитись,
Чи, може, в нікуди іти, іти, іти...
А потім біль притих... не так щоб зовсім...
І серед ночі ще у снах бував,
Та й я не знаю, хочу, чи не хочу,
Чи я кохала, чи мене кохав...
Та знов дзвінок - "Пробач, що це було не знаю...
Пробач прошу і дай ще шанс мені"
І знову я здоровий глузд втрачаю,
І в тридцять п"ять живу немов у сні.
Та якось я одні слова згадала -
" Коли даєш людині другий шанс -
Це все одно, що дати другу кулю
Тому, хто не попав у перший раз.
28. 10. 14.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533364
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.10.2014
автор: іванесса