То за що ми боролися, брате, скажи. Не мовчи.
Мої згаслі зіниці востаннє цілують хмари.
То хіба ж нас не зрадили ? Хіба нас не продали ?
Помовч, братику. Я все сам давно уже знаю.
Та хіба ж то даремно — кров із чола у пісок,
І на стяг синьо-жовтий летіла багряними іскрами ?
Ти тримаєш мене за руку, хоч я вже схолов і змовк.
Ген у полі ганяє вітер-шахтар розхристаний.
Порох зрадити може, якщо він давно сирий.
Та винити тепер кого за те, що тут сталося ?
Я молюся, щоб ти, мій брате, вернувся живий.
І свічу за мій упокій поставив у старості.
І нехай не вернувсь я із поля страшної брані,
Хай упав я на землю й на ноги уже не піднявся.
Я молюсь, щоб ти, брате, вернувся додому в славі.
Я знаю за кого боровся. Знаю, за що змагався.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532733
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.10.2014
автор: Олька Оленька