[b]Я хворію тобою – ти мною,
Затяжна ця хвороба, хронічна.
Вона – трави з п’янкою росою,
Вона ще від Адама, одвічна.
Романтичним притягне магнітом,
Металеві, сучасні серця,
Вона є нескінченним гамбітом,
Їй насправді немає кінця.
Ліпить нас таких різних докупи,
Немов глину і білу, й рожеву,
І тихесенько розум поцупить.
Винуватець? Ну звісно, це Єва!
Я хворію тобою – ти мною,
Ця хвороба гаряча, болюча,
Бо, буває, важкою ходою
Ми долаємо розбрату кручі.
Випробовує вірність на відстань,
І журбою картає нам душі.
У чужу не попросишся пристань?
В постіль з ранку замовиш суші?..
Збільшить місце хвороба на мапі,
Пандемія не має кордонів.
Розділи своє серце навпіл,
Захисних позбудься шаблонів.
Я хворію тобою – ти мною,
Разом зловимо вірусну птаху,
І, тавруючи ліки, ганьбою,
Забажаєм родинного даху.
Всі слова і всі дії – відверті.
Бути разом – нестримне бажання!
Ми щасливі – хворіти до смерті,
Бо хвороба ця зветься коханням.[/b]
© Юрій Прокопенко.
[img][/img]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532643
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.10.2014
автор: Юрій Прокопенко