Вже перший сніг! Який же він невтішний:
Холодні ночі, то густі дощі.
Якби змогти здолати горе й відчай,
Розсіяти у цій густій імлі?
І простягнути, вистелити сонце
Із променів незвіданих орбіт…
Чому така важка дорога до Свободи
Від осені до осені вже рік?
Люблю я осінь. Хто ж її не любить?
Лиш не тепер! Коли ідуть бої,
Коли промокли навстіж юні груди,
Ох, не до осені ні крапельки мені.
У заморозку руки ціпеніють
Пошарпані, потріскані в багні.
Від осені цієї – я сивію,
Як білий сніг на спаленій землі.
Хтось в ніч холодну думами сповитий,
Стиснув в долонях зимний автомат.
Не сніг він бачить цей глибинно чистий,
А біля хати яблуневий сад.
Допоки, хлопчику, ти на гарячім Сході
В рожевих мріях уявляєш Край,
Молитимусь за тебе в кожнім слові –
Чужих дітей немає, так і знай!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532263
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 24.10.2014
автор: ГАЛИНА КОРИЗМА