як це богемно, губити себе так даремно,
втрачати безмежно, й до болю шаленого так незалежно.
но плыть против ветра, бесстрашно,
вальяжно и так несуразно.
й лічити нестримно, і бути, де ніби-то, темно,
і слухати тишу ту, так обережно.
ведь это не нужно, не важно, абсурдно,
кому это нужно?!
та, начебто, й треба, така ж ти потреба,
моя ти проблема,
ты горькая схема, глухая система,
ты склАдна болюча моя мікросхема.
с тобою иначе, ты так озадачен.
ты так беспорядочно целью потрачен,
що хочеш віддати, що бУло й не стало, чого не бувало
що ми змарнували і що віддалИ.
но стань же последним дыханьем весны,
і стань же моєю останньою згубою, марою, тінню,
холодною мрією тої зими.
згуби мене, втрать і забудь, не тримай.
держи меня, верь в меня, будь ты и не отпускай.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532172
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.10.2014
автор: Annaleto