Не чуєш - мовчу, бо сни мені сняться чужі
і ними хворію, і ними себе відрікаюсь.
Така в мені темінь, в розрадників світла прошу,
не видно, куди примостилась. А хтось в мені каже,
вертай на півострів, там більше холодних портів,
твої відголоски відчалюють на пароплавах.
І бачу, відбитки долоні в своїй голові,
відмолюють сни замість когось гріхи. Бачу радість.
Вітри розганяють сутулих німих циркачів,
за північ їм сниться дівча з перев'язаним оком,
вона не всміхається. Бачу її білу тінь.
і всіх клоунес розвіває у небі вологість.
І сплю замість тих, кому не потрібні страхи,
кричу замість інших. З тими, що вміють, сміюся.
Вертають в порти пароплави. А там - як чужі,
мої голоси відмолюють гріх самогубства*.
*Самогубство - як свідома втрата власних відчуттів і думок.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532001
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.10.2014
автор: Іванна Шкромида