Ти тут, на відстані простягнутих долонь,
І Всесвіт стиснутий до подиху між нами.
Вже хтось розпалює язичний цей вогонь,
І грунт розхитує під нашими ногами...
Вже рухнув лід, і ти збентежений, німий,
Чекаєш дива і не смієш ворухнутись,
Хоч усвідомлюєш - цей світ такий старий,
Що вже нічому тут новому не відбутись.
Але тому і обертається Земля,
Що кожна мить на ній і перша і остання.
Нас тільки двоє свідків - Ти і Я...
Мовчи, не рухайся, не налякай кохання...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531890
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.10.2014
автор: Мілена Ділан