Стала в чергу за фарбами осінь
Чогось хочеться їй незвичного -
Залишити небесну просинь
Фоном задуму золотвеличного.
У задУмі вдивлялась пильно,
Барви всі витягала, мов сіті.
Як же їй зберегти цю невинність,
Цю красу невимовну квітів?
І шептала вона, чуть мліючи
І торкаючи ніжно пелЮстки,
Що життя -це лиш миті у вічності,
Що всі смертні: і квіти, і люди…
Стала в чергу за фарбами осінь…
А зима чатувала збоку…
Чарувала небесна просинь –
І вбирала цю правду жорстоку…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531646
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.10.2014
автор: zazemlena